Сонячну росинку засвітив, мов свічку,
І відправив з вітром у країну снів.
Човен із вітрилом переплинув річку,
Дотягнувся плеса, де кохання стрів.
Ти дивилась в обрій за квітучим полем,
Де пробіг туманом дим твоїх думок.
І торкнув промінням ніжним, хоч і кволим
Серця мого струни… Там дзвенів струмок.
Ось тримаю руки, небом оповиті,
І цілую губи, в них з калини мед.
Засвітили зорі, мов пелюстки квітів,
Човен із вітрилом мчиться уперед.
На човні нас троє, ти і я, й кохання,
А над нами небо і туман із мрій.
Нас стрічала зірка, зірка щастя рання,
І співали роси блиском, що я твій.
Човен, хоч до моря виштовхала осінь
І вплела у коси срібла тонку нить,
Та палають досі ті весняні очі
І плекають серце із коханням жить.
Сонячна росинка світиться, мов свічка,
І блукає з вітром у країні снів.
Човен із вітрилом переплинув річку,
Дотягнувся плеса… Я – кохання стрів!
Мелодійно! Дуже гарно! 
