Сім десятків хилять нижче плечі,
Сиплеться «старече порохно»,
Радість у житті - вірші й малеча,
Що хоч зрідка стукають в вікно.
Очі заховалися глибоко,
Мов з коліна блиск на голові,
Більший щем в душі із кожним роком,
Проте вірші пишуться живі.
Як би я хотів посеред лісу,
Говорити з совами вночі,
Я і ліс, щоб місяць хтось повісив,
Лиш би не лякали пугачі.
Захватити зошит з олівцями
І писати щедро цілу ніч,
Обійтись батьківськими словами,
Ще писати прагне «старий хрич»…
Але я терплю і плачу стиха,
І пишу римовані слова.
Я знесу страждання всі і лиха,
Щоб земля батьківська прийняла.
Сльози навертаються на очі. 
