Малина, окроплена попелом бою...
Ми стоїмо.
Тихо.
Не чути ні звуку.
На відстані вії застигли.
У полі тримали позаду зав'язані руки...
Нам часто доводилось вдягати каски, які окропили землею із саду.
Ховались в окопах, щоб з відчаю впасти й себе запитати: "За що?".
Яку правду
Ми маєм ховати?
Ту, що в магазинах, де кожен патрон несе біль і печалі?
Можливо.
Ймовірно.
На те є причини.
Але геть не ті, що колись нас зламали!
Гранати шкляними уламками ранять й без того замучене серце.
Ножами його добивають.
І тільки лиш пам'ять лишається.
Стіни ростуть поміж нами.
А я ще колись віддавав тобі серце, але різні фланги й тили із фронтами нас ділять.
А з часом і пам'ять зітреться.
А наша любов робить нас ворогами.
Зустрічний вогонь розірвав наші душі, але ми ніколи не підем до раю.
Тоді чому так?
Чому твій сигнал глушать?
Ти лиш не мовчи.
Не мовчи...
...ти це знаєш.
04.09.16
Ейдже, ну посміхнися. 
гарно
