1
Морська троянда. Чи я тільки сню?
Що в моїм серці: біль, чи лише мрія?
Твої шипи вже серцем володіють,
Коли ж пелюстки колір свій покажуть дню?
Пірнаю в море, щоб тебе знайти:
Твій аромат принесли хвилі на світанку.
Тобі належить моє серце до останку
І я прийду до тебе через всі світи.
2
О, це назавжди відходить літо
у вічну подорож на човні.
Принцеса* померла, мрії розбито,
зів'яли квіти. Осінні дні.
Порти і шляхи назад вже закрито
і дива не буде і жарти сумні,
в ніщо нізвідки не полетіти
і не зрадіти новій весні,
бо не повернеться більше літо
на мою пристань. Осінні дні.
3
Все повториться: день і ніч
і початок останнього літа,
вишень смак і зміна сторіч,
мить кохання, час липи цвіту.
Все колись наснилося вже,
пригадай, все було і буде,
ти все знаєш, не має меж
лиш любов і колись ти полюбиш.
"Допоки серце не розбито
йому любові не відчути,
допоки крові не пролито
ціни життя нам не збагнути"
4
Ось ця дивна пора вереснева, коли тепло ще тримається за гілки дерев, та ти знаєш, що повернення не буде, наступний крок - це холоди. І в цій нетривкій рівновазі ефемерна балерина застигла, простягнувши долоні до Сонця. Розкуйовджені мандрівники-хмарки пролітають мирно вгорі, ведуть своє дбайливе спостереження, нічим нікого не тривожачи.
5
Навмання, за грою повік
до лискучих шарів атмосфери.
Ти вгадати таки не зміг,
хто я: чорна чи біла пантера.
Я рушаю. Між нами лиш крок.
Ти рушаєш і ми зникаєм
вдвох у віддзеркаллі думок:
я про тебе нічого не знаю.
__________________________
*Діана