Коли спробував усе, що міг. Коли не вийшло те, що вважав найважливішим. Коли втрата іде за втратою. Що змушує таки встати?
Надія? Та що давно заблукала десь у непрохідних хащах?
Є якась інша надія, яка приходить, коли всі інші ресурси уже вичерпано, коли розум говорить, що ніякої надії більше немає і бути не може.
Знаходиться.
Не надія. Примус. Якщо життя продовжується, значить треба іти далі.
Куди? Для чого?
Не час для питань. Спочатку вдалося хоча б встати. А дорога знайдеться.
Може залишилося тільки повернути? Може тільки кілька кроків відділяє від мети?
Просто встати.
