Горіли в полум`ї вірші,
Звучали строфи як прокляття,
Ішла війна на рідній стороні:
Гуділи танки мов Дніпро,
Ішли солдати, своїм строєм,
А я тебе сумну святу шукав,
У погляді сторонніх,
Я в храм ввійшов свічу поставив,
За любов , щоби забуть тебе навіки,
Та ми мов день і ніч,
Такі далекі і такі близькі...
Молитву прочитав,
Я думав , що забуду,
Та не сталось дива,
Ти ж така вродлива...
Молив я Господа забуть
Тебе забути лиш навіки...
Пішов до сповіді собі,
Я розказав гріхи сердешні...
Та змій лукавий не лишив,
Я в заздрощах , тонув неначе в морі,
Не побажай сказав Господь чужу,
у заповідях грішних і священних...
На дворі вже війна війна імперій
як колись священних...
Ідуть у бій вже шаблі ножові,
А ти немов крилата фея
Ти мов прекрасна орхідея...
Пішов у храм я ще раз,
Щоб мене Господь простив,
Що не свою чужу я полюбив...
Пішов і віру загубив...
Був вірним праведним слугою,
А потім мов Денниця став гордитись...
А на дворі війна , як причина гордині людей,
А на дворі весна вже пройшла...
Літо мов священний вогонь,
Та не стане палкішим він знов
ніж тепло твоїх теплих долонь...
Вже війна та війна у сецях і любов то війна...
Я стану гордим мов денниця,
Мов янголи крилаті і міцні...
Може тоді ти перестанеш
мені являтися лиш ввісні...
А війна у серцях нескіннченна
Будь навіки свята і навіки прощенна...
А Господь хай простить, не свою полюбив , а чужу...
І я богу війну обявив, горду сильну ворожу...
А на дворі війна, і людей убивають,
Та війна це ніщо коли люди кохають....
