Щось було, а щось і ні...
Намлюю на вікні
все, що бачила в-ві сні.
Блискітками-зірочками
з розпростертими руками
я когось благословлю
і з перлинами-роками
щось знайду, щось загублю.
Загравала із життям.
Задзеркальними стежками
прожила життя без тями,
а й сльозини не проллю.
Щось буває, а щось - ні.
Політаю на слоні.
Наяву, а чи в-ві сні,
погуляю по стіні.
Тиха свічка на вікні
заливається сльозами,
сповідається мені.
Я у першому ряду!
Я усе тепер побачу!
Я тепер усе пробачу,
тільки більше не прийду...
Щось ще буде, а щось - ні.
Я з розпушеним хвостом,
на скаженому коні,
дораховуючи дні.
Захлинаюся життям!
Я колись любила жити!
А тепер рахую дні
і... лишаюся у сні.
Другорядні? Основні?
Хто сьогодні ви мені?
І чого сюди прийшли?
Ви були, чи не були,
чи приснилися мені?
Краще б було це в-ві сні -
так спокійніше мені.
День невимовно блискучий,
як гачечок на блешні.
Чи боротися за нього,
а чи здатися мені?
2008 р.
Ні в якому разі знищувати такий вірш не треба. Користуючись нагодою, також, хочу вибачитись, що не зміг відповісти на ваш коментар до моїх рядків. Це суто технічна помилка.
Di Agonal відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я щойно почитала Ваші твори. Дуже подобаються. Цікаво читати.
Гарний вірш, автор пустує, ніби розніжена липневою спекою дитина
Di Agonal відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може тому, що у рік написання автор був ще трохи дитиною... Зовсім трохи. Не настільки, щоб в дитячі пустощі не почали закрадатися тіні. А писався він і справді в липні. Дякую.