|
Свято на носі.
Мов повні верблюди, базари
гнуться під скарбом, частують їством та кормами.
Постать на носі човна, про яку всі бажали б
знищити згадки ущент: Керамічний Керманич.
Заяча крове, тремти, як вразлива рабиня.
Прага, Пурим, пиріжки, пійло – не панацея.
Гралася глина в спітнілих долонях рабина.
Зрів, наливався
насущний замінник Мойсея.
Досі пропасниця в жилах, словах старожилів.
(Мов сторінки,
страх із трепетом губи гортали.)
Очі, як два вартові, їхні сни сторожили.
Згодом, ті ж очі взяли їхні сни за гортані.
Глина одна.
Та до Бога, як і до Адама –
стежка буремна й хитка, ніби мур Акермана.
Глину, м'яку і слухняну в руках донедавна,
важко впізнати.
Вона – Керамічний Керманич.
Сонце палило в печах та глазур'ю вкривало.
Небо зусібіч бігцем омивало дощами.
Глина відбилась від рук, наче рана кривава:
ядра гарматні, мов тигри, ревли, верещали.
Прудко Керманич землицю картеччю засіяв.
Місто, мов жінка, лежало – відверте і голе.
Свято минуло.
Тож, як і належить месії,
пил і дрібне конфетті –
відпрацьований голем...
© Саша Обрій.
ID:
674752
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 27.06.2016 16:24:54
© дата внесення змiн: 29.06.2016 22:30:08
автор: Олександр Обрій
Вкажіть причину вашої скарги
|
