Ось так. Загублено одплачеться душа.
Обшарпаного серця одкровення.
Життя нам часто варіантів не лиша.
І ми як кола на воді зеленій.
Зникаємо, відходимо все далі -
на наші відстані ніхто вже і не зважить.
І нам ніяк, що нас не відшукали,
а ким були ми, нам востаннє скажуть над прірвою.
І то не все,далеко.
Якусь формальщину, що так на інші схожа.
Щоб ми не розсмерділися у спеку,
чи на морозі не померзли перехожі.
Звикаємо знаходитись подалі
від бажаного, бажаних і любих.
Однак, за що ж ви за життя нас поховали?
Чи так з людьми вчиняють добрі люди?
На воду колами. Нам звична тая дія.
Нас звичні справи вперто поглинають.
І долі з долями зіграють в безнадію.
А схаменешся - вже і загортають...
07.04.16.
