Плавиш поглядом, так ніби я пісок
Маєш хвору пристрасть до скла
Кидаєш, а потім колаж із друзок
Чи жалію? Тільки не про нас
Твої пальці з нескінченністю шрамів
Таких більше немає, та й не варто шукати
Мовиш слово, немов суперклей по стігматах
Проявляєшся - скільки б тебе не стирати
Засолодиш отрутою, божеволіють стрілки годинника
Перемріяла? Позбирала докупи
Може завтра прийде і насіє глузду, а поки нема
Поламай мене ще раз, розпусно
