- Ну, як живеш? – Та, так собі, нічого…
- І що, щасливий? – Так, а що робити…
- То як, життя не дуже крутить роги?
- Та, трохи взутий, вдягнений і ситий,
Тут головне, сидіти й не триндіти,
Як би ще не борги, що чавить митар.
То жив би, як за пазухою в Бога.
І далі прагнеш жити у шпагаті.
Нехай незручно і давно набридло,
Бо так не жили й пращури кирпаті,
Ти вже натер собі червоне сідло,
Пани тебе вважають повним бидлом,
Потроху доживаєш долю підлу,
І свято довіряєш тихій страті.
Не нажахає вже ніяка нечисть,
Не звернеш ні направо, ні наліво,
Тебе і досі тягне в порожнечу,
І всі дивуються, з якого дива.
Та на поверхні відповідь, можливо,
Бо ти чекаєш змін таких жахливих,
Що те нічого, може, і доречно.