Роки проклали шлях у ріднім полі,
Дніпро пороги б’є, мов звір реве.
А ти присів, чекаєш віри в слові
В країні бій і знов немає волі,
Та човен твій не тоне, все пливе.
Візьми мій сум і думи мої, думи.
Я теж, як ти і вірив, і кохав.
В країні бій. Продажні стали люди.
Чи ти зустрів на небі слід Іуди?
Чи він тобі всю правду розказав?
Москаль у нас копає знов криниці,
Не хоче знать, що це моя земля!
Кобзар пропав за гратами в’язниці,
Бандура впала, струни рве вовчиця,
У ріднім полі виє знов війна.
Послухай, батьку, хочу помолитись,
Тобі сказати, як я сплю без сна.
В країні знов літає птах неситий,
Сидить у Раді пан, мов цар одітий,
Паплюжить мову, п’є її до дна.
Почуй, Тарасе, біль і мій неспокій,
Як ріжуть землю рідну на шматки.
Кобзар пропав! Злетів у небо сокіл,
І Січ горить, і вітер віє попіл,
Пропало все у посмішці війни.
Роки лишають слід у чистім полі.
Чому не можем ми до них дійти?
Старий Дніпро - початок тої долі.
Рятуйте, люди, віру, силу волі!
Повірте в те, що зацвітуть сади!
05.03.2016
та я читаю не для втіхи; розбирати зміст нема коли
Валерій Хлонь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зміст вірша є суттєвим посилом до читача. Але якщо Ви тільки помилки провіряєте, що по своій суті є дуже важливою роботою, то тепер мені зрозуміло. Дякую за співучасть.
