Малюю у своїй уяві море,
в якому сріблом світиться вода,
хвиля за хвилею біжить і доганяє,
та наздогнати не змогла.
На сріблястому просторі моря
вітрило корабель підняв,
хитали його хвилі стрімко,
а він бортами лиш гойдав.
Жене знов живу хвилю вітер
і пара чайок полетить удалину,
у срібному видінні вони линуть
і зникнуть, згадки залишаючи красу.
Отак, і ми коли-небудь полинем
у різні сторони удалину,
та зараз човен у нас спільний
і борознить сріблястих хвиль красу.
17.04.2016.
Фотографія із інтернету.
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1089322237797741&set=pcb.1089322514464380&type=3&theater
