Як багато слів вже сказано за тебе,
Ти навік застигнув в самоті.
Чи недбалість ти, чи кара з неба?
Скільки сліз і горя ти приніс землі.
Ти своїх людей же, бив нещадно,
Хоч не зразу, але в муках ти,
Ти вбивав їх, так підступно й палко,
Скільки в твоїх тернах згинуло синів.
Слава й вічна пам'ять людям,
Горе поділивши твоїх справ,
Скільки молодих загинуло солдатів,
Скільки ти життя робітників забрав.
А тепер ти - пустка серед лісу,
Хоч і тихий - небезпечний ти...
Хмарами ти небо покриваєш,
І від попелу не видно вже землі.
І минуло вже багато років,
Ми за тебе згадуємо знов.
Ти залишив слід на всій природі,
Ти потрапив людям своїм в кров.
Тож і до річниці цеї,
Хочеться сказати кілька слів.
Ми навіки пам'ятати будем,
У серцях історію цих днів.
І можливо, згодом, ти Чорнобиль,
Випустиш свої отруйні сни,
Станеш ти безпечний людям,
І до тебе повернемось ми.
