Мені однаково, чи буде
Онук професором, чи ні.
Чи вдома він цей чин здобуде,
Чи може десь на чужині.
Однак людиною хай буде --
Ото вже й радісно мені.
Якщо освіту між чужими
Кудись поїде здобувать,
То хай приїде між своїми
Здобутки ті демонструвать --
Своїх не варто забувать!
При цьому слід пізнати внуку
Ще вдома, не на чужині,
Таку собі просту науку:
Розпізнавать хто свій, хто ні,
Щоб не згоріти у вогні.
В житті, як приклад, можна брати
Отой, що в світі прогримів:
Сусід сусіду казав: "Брате...",
І в спину ніж йому встромив,
І розорив, і підпалив.
Тому - то де б не був, юначе,
Чи зараз, а чи ще колись,
Хай був би, як в раю, одначе
За Вкраїну помолись
Й на рідну землю повернись.
Повернись і того "брата",
Що встромив у спину ніж,
Жени його, супостата
З України поскоріш,
І навіть сліду не залиш!
Молися, внуче, щохвилини,
Як сказав один піїт,
За Вкраїну, за калину
І за мову солов"їну,
І за український рід.
Насамкінець було б корисно
Цитувати залюбки
Вірш Тараса славнозвісний,
Той, де є такі рядки:
"Мені однаково, чи буде
Онук молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені."
