Дві доньки в старенької мами Марії –
Найстарша Надія, молодшенька – Віра
Із ними пов’язані всі її мрії,
За них просить Бога, щоденно, без міри.
Вона їх зростила у правді й любові
На рідній землі, на шевченковім слові,
А час плине швидко, тісна стала хата:
Щасливої долі бажала їм мати.
І вийшли у люди з гніздечка Марії
Сестрички , що звалися Віра й Надія,
У Віри думки – архітектором стати!
А Надя обрала - у небі літати!
Такі дві несхожі життя половинки,
Але щирі серцем, але українки!
Одна любить небо,польоти щоденні
А інша міста проектує натхненно.
І як би війна в Україні не сталась,
Усе у дівчат якнайкраще би склалось,
Їх мама Марія спокійно би спала,
І серце старенької так не стискало б.
А так другий рік як Надія в полоні,
Від цього в середині подих холоне,
Не ворог відкрито зійшовся в двобої,
А викрали , як закінчились набої.
Підступно доправили бранку в Росію,
Невже сподівались зламати Надію?
Невже їх історія ще не навчила,
Що в наших жінок дух козацький і сила?
А Віра -сестра і старенька Марія,
Весь світ до цієй привернули події:
Що стала сусідня країна бандитом,
В заручниках там – українськії діти,
Що звір двоголовий катує їх тіло,
А вільності дух їм зламати – не сила.
Дивися весь світ, чуєш голос Надії?
Не судді у мантіях там, а повії…
Погляньте на цю українську родину,
Це символ нескореності України,
Три голоси Віри, Надії , Марії
То вирок усій «прокремлівській» Росії!