Юнак самотній у конференц-залі
У клініці при інституті онкології
Мелодію просту грав на роялі
Пригадував концерти і гастролі.
Його всі «другим Моцартом» вважали,
З дитинства він талант свій розвивав.
Всі стоячи йому аплодували,
Коли в турне по світу виступав.
Та тут діагноз несподіваний – саркома!
А потім операція на кістці плечовій.
У онкоклініці він почувався як удома.
В легенях – метастази, в грудях – біль…
Батьки його надію вже втрачали,
Але професор рук не опускав:
Дозволив він, хоч руки затікали,
Щоби хлопчина на роялі грав.
В той вечір його темрява застала,
Включати світло він не захотів.
У залі музика сумна лунала…
Тут хтось «Не треба» тихо попросив.
«Ось це, сумне, не треба більше грати» -
Порожнім залом покотилася луна.
Продовжував хтось у дверях стояти.
Так несподівано з’явилася ВОНА.
«Ходи сюди. Я інше щось зіграю.
А ти послухаєш» - привітно їй сказав.
«Ти, бачу, музику сумну не полюбляєш?
Яку ж ти любиш» - щиро запитав.
«Я композиторів імен не знаю…
А музику, що граєш ти, люблю.
Я майже кожен вечір тут буваю.
Пробач, порушила самотність я твою»
«Чому ж раніше в зал не заходила?» -
«Соромилась…» - тихенько відказала
І ледь помітно так почервоніла.
А потім ближче до роялю стала…
Сергій
