Історія висміює на кутні
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і плотне одоробало негідне,
і харя попандопуло-подібна,
яким гундяї окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, яко обри-звірі,
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це єдиновіри,
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії тайожної руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
мочити й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
І галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
ДОЧИТАВ ТАКИ ДО КІНЦЯ, ІГОРЕ! ЗЛА САТИРА! ХОЧА МОЖНА БУЛО СКАЗАТИ І ПРОСТО - ГУНДЯЄИМ І ІМПЕРЕТОРАМ - КАПУТ! 
