Мій сотий вірш. Звичайно ж, він тобі.
Кому ж іще я міг його подарувати?
Розчиниться і зникне у людській юрбі,
А я завжди буду тебе кохати.
Не зміг в обіймах втримати твоє тепло.
Воно розтануло, мов шоколад в гарячій каві.
Твій образ сховано за непрозоре скло.
Лиш у ві сні твої я бачу посмішки ласкаві.
Не втримав ніжність твоїх лагідних долонь.
Сльозинок радості не встиг із твоїх щічок назбирати.
Нам крила опалив сліпий вогонь,
Нам не судилось разом в небесах літати.
Мій сотий вірш. Звичайно ж, він тобі.
Кому ж іще я міг його подарувати?
Не зміг з тобою бути в цьому я житті,
Тож буду у наступному чекати.
Таке враження що ти виконуюш план на цегельному заводі...і ось, він, рекордний, ще гарячий, прямо з конвейєра... сотий..., кирпич!))) Краще один, коротко, але від душі, без плану-це порада!)))
Вадим Кравець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
) це від душі....дуже щире і дуже інтимне. Просто співпало і в сюжет вписалось )
Дякую. Томущо від щирого серця)
) це від душі....дуже щире і дуже інтимне. Просто співпало і в сюжет вписалось )
Щиро дякую за шедевр)
Як чудово, що вірш ліричний! 
