Мій сотий вірш. Звичайно ж, він тобі.
Кому ж іще я міг його подарувати?
Розчиниться і зникне у людській юрбі,
А я завжди буду тебе кохати.
Не зміг в обіймах втримати твоє тепло.
Воно розтануло, мов шоколад в гарячій каві.
Твій образ сховано за непрозоре скло.
Лиш у ві сні твої я бачу посмішки ласкаві.
Не втримав ніжність твоїх лагідних долонь.
Сльозинок радості не встиг із твоїх щічок назбирати.
Нам крила опалив сліпий вогонь,
Нам не судилось разом в небесах літати.
Мій сотий вірш. Звичайно ж, він тобі.
Кому ж іще я міг його подарувати?
Не зміг з тобою бути в цьому я житті,
Тож буду у наступному чекати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2016
автор: Вадим Кравець