Мені слова із вічності прийшли,
І в вічність теж перетекли віршами
Про почуття якими ми жили,
Що спалахнуло іскрою між нами.
Хто не кохав, той цього не збагне,
Ці почуття не можна передати.
І слава Богу, що обрав мене
Та дарував це щастя – покохати!
Можливість бути сильним і слабким,
Сміятися і плакати від щастя,
Палким і ніжним, навіть боязким
Сприймати поцілунки як причастя.
Життям впиватись, морем почуттів,
Шаленим, божевільним, феєричним.
І я найбільше в світі би хотів,
Щоб так зі мною це тривало вічно!
21.12. 2015 р.
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Але чомусь вже рокі зо три, як для неї в мене все меньше місця.... Дорослішаю! Чи ситуація в Україні вносить свої правки? Та останнім часом взагалі чомусь натужно пишеться.
Ніхто би не перечив. 
