Я пригадую наші, уже зниклі із землі, сліди,
Бувши пташкою в клітці, пильнувала сади,
Що вже вицвіли, вигасли без ознаки смерті.
Любов моя була сильнішою Бога, сліпа й уперта.
як пташка видзьобувала біль з наших розмов,
Просилась в теплі краї твоїх слів, як пташка, любов,
Однак жила ця любов у серці на пташиних правах.
Билось в істериці небо і море, осувався Карадаг.
Любов моя забувала, як говорити без тебе і дихати,
Їй був, прости Господи, болем, радістю і лихом ти.
Любов стала рибою, не просила нічого взамін,
Мовчазною і сильною, терпіла сіль слів, як морів.
Молила Нептуна, щоб ти таки її, золоту, спіймав.
У мить воскресли русалки,старшний грім пролунав, Лють усіх страшних сил, відьом, мольфарів збудив,
А любов жила, допоки ти не вийняв її - рибу - з води.
04.01.15
молодець 
