Цей день починався з думки, яким буде результат вчорашнього модуля. На душі було тривожно, адже знала, що майже на усі відповіді вказувала завдяки інтуіції. В тому, що вона мене підведе, була переконана. Та сталося диво. Досі не можу збагнути, як це мені вдалося. Все-таки впоралася з модулем. Ще й як впоралась, - на відмінно. Мабуть, сам Господь у цьому допомагав. Довго дивуюся, адже і "бомби" не мала, і підказок ні від кого не отримувала.
Ух-ух-ух... Пережити б наступну лекцію і - додому. Стоп! Завтра ж знову модуль, але вже з української літератури. Ні! Ще однієї тривожної нічки я не переживу. Не покладатимусь на інтуіцію. Треба йти у бібліотеку і, як говорив у свій час дядько Ленін, "вчитися, вчитися, вчитися...".
Пишу лекцію і гадаю, як в рекламі про "Несквік", "ну, і чому так довго?". Не помітила, як зітхнула уголос. "Невже так важко?" - з усмішкою озвався викладач. Аудиторія вибухнула сміхом.
Є-с-с! Дочекалась. Довгоочікуваний дзвоник. Книги, конспекти - в сумочку. З неймовірною швидкістю мчуся у двір. А там... сонечко, квіти. Хмаринки сині-сині. О, чому ми помічаємо цю красу так рідко? Зараз би в ліс, на пікнік... Але ні - треба йти в бібліотеку і сумлінно "гризти" граніт науки.
До самого закриття сиджу у ній. Коли б добре подумати, у мене, слава Богу, далеко не найгірша ситуація. Всього два зловісних "н/б". Щоправда, з якого предмету?! Нічого. Сьогодні гарно попрацюю, адже попереду ще (ого!) ціла ніч. А завтра виправлюсь. Обіцяю. (2004)
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна
У когось "секс і голод", 
