Ідуть в небуття наші мами,
Але не в байдужу безпам"ять.
Вони завжди поряд із нами,
Свічки будуть довго ще плакать.
Всміхаються нам на світлинах,
Як ніби нічого не сталось,
А пам"ять збира по краплинах
Усе, що в житті відбувалось.
І скільки б років не пробігло,
А спогади ближче і ближче,
Бо втрати печаль не затихла
І пам"ять все кличе і кличе.
Хоч біль не такий вже й пекучий,
Але ще живий - час не в силі.
Йдуть мами від нас в неминуче,
Всміхаючись нам на світлині.
Вы многократно обращаетесь к теме о родной матери. Несколько стихотворений прочёл. Я всегда болезненно вспоминаю свою маму. И могилка-то её в 1000 км. Долгое время у меня были бесплодные попытки написать ей хоть что-то. Наконец-то получилось и камень с души свалился...
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Вам. Мы с мамой были очень близки, она мне была не только мамой, но самой преданной подружкой. И жили мы недалеко друг от друга, пять минут и я уже дома. Часто ездим с мужем на могилки. Очень скучаю за мамой.
Так. "Ідуть мами від нас неминуче." На, жаль. І коли б вони не залишили цей світ, все одно це буде рано. Але назавжди залишаються в нашій пам'яті. Гарно написали.
