Після довгих митарств серед льоду,
Серед бурь і холодних вітрів,
Метушня не морського народу
Давить розум так ніби здурів.
Після прісного, білого снігу
І соленого смаку води
Пахне кожна травинка зітліла
І дурманять, як вперше, сади.
Після темних ночей в океані
Сяйво рідних портових вогнів
Так бентежить, як перше кохання,
Як затишок батьківських дворів.
Після вічних розлук і чекання
Горизонти земних берегів
Як коралові буси кохання,
Як небесні ворота віків.
Поборовши стихії сваволю,
Згартувавши і силу, і волю
Знов дивлюся на світ як дитина,
Як свята непорочна людина
Ще не спала з плечей дика втома,
Ще не встиг все нове осягти,
А вже сердце радіє - я вдома,
А це значить, що десь тут є ти.
Невідома, як бриз загадкова,
Будеш пестить ти мої уста,
Адже знаю, де мрія - там змова,
Там співають Сирени,
А їх пісня завжди не проста.
