ВОНА ТЕЖ…
Вона теж, як і ти ходила
По святій і прекрасній землі…
Вона теж, як і ти любила
Чиїсь очі закохані в млі.
В квітах завжди вона дрімала
І вдихала квітковий нектар,
Всіх прохожих хвостом вітала,
І з котами не мала чвар.
Мала добру і ніжну вдачу,
І відвагу в гарячій крові.
Мала серце просте – собаче,
Але душу, як людських дві.
Була вірна, і всіх любила,
І довірлива, наче дитя…
Лиш злі люди завжди говорили,
Що немає із неї пуття:
«Не породиста, не гавкуча,
Навіть курку не зможе нагнать.
На цепу не сидить донька суча.
Ну навіщо таку годувать?»
Але в очі глянеш цій Жулі –
Доброти в них на цілий світ.
На образи свої і гулі
Винувато махав її хвіст.
Лиш один той фатальний випадок,
Коли трунок дала їй рука,
Хоч пробачила б вона радо,
Але вижити вже не змогла.
Аж п’ять днів у агонії билась,
Не поміг ні відвар, ні куліш.
Тільки тихо писком скулила,
І благала очима: «Скоріш…»
Згасли очі її між квітів,
І востаннє вдихнула нектар…
Більш не буде з всіма дружити,
І з котами не матиме чвар…
Плакав двір весь й маленькі діти,
І Покрова була дощова…
Схоронили її між квітів,
Що любила вона жива.
Й невтямки було, хто ж дав право
Обривати життя, що дав Бог,
Прирікати на муку криваву
Ту, що душу мала за двох???
Й невтямки було, хто ж дав право
Обривати життя, що дав Бог,
Прирікати на муку криваву
Ту, що душу мала за двох??? Неймовірно хвилююча історія...
Oxana Levina відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш присвяченій собаці Жулі, яка жила у нашому дворі. Її всі любили і годували. Єдина була незручність коли вона гуляла. Її хтось отравив, а в неї були маленькі цуценята, яких ми потім випоювали із соски. Згадую її завжди, коли перечитую свій вірш і завжди котяться сльози. Дякую вам за відгук.
