Не знущаюсь, ділюсь
Таємницями тихо.
Осінь знову вечірню розвіяла мить.
Захопившись, молюсь,
Забери оте лихо,
Поки вогнище тліє, до тла не згорить.
Не знущаюсь, забудь,
Як вітри стоголосі
Розривають тумани, як скрапує дощ,
Захопившись, мабуть
Не шукали і досі
Своє місце під сонцем бруківкою площ.
Не знущаюсь, повір
Крижаної постелі
Не простеле жадано розлука-зима,
Захопившись, надмір
Не сягнувши і стелі,
А не те що і хмари, залишусь...сама.
Не знущаюсь, завмер
Незнайомого дотик.
Хвилюванням по вінця наповню думки.
Захопившись, тепер
Я та райдуга доти,
Доки ти не віднімеш своєї руки.
Не знущаюсь...
11.11.
Дуже гарно, Ліно! Так воно й є у житті: і захоплюємось, і закохуємось, і розчаровуємось, і плачемо, і сміємось,..але ніколи не знущаємось, ще й готові своє плече підставити в разі потреби...
Ліна Ланська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно Ви Ліно..... Мені то вже багато років...В мене молодший син вже кандидат наук, доцент, викладає Військовому Інституті працює над докторською, а старший син з сьогоднішнього дня пішов викладати реабілітацію в Академію післядипломної освіти ім. Шупика він в медицині...
Ліна Ланська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за тепле слово,але я не відчула,що Ви немолода людина,як на мене то дуже молода.
