Долонями збираю попіл сивий
Та рештки листя в кинутім саду…
Не знаю я сама куди іду,
Мабуть шукаю долю полохливу…
Спитати хочу, де вона блука,
Чому обходить, мов навшпиньки щастя,
Кайдани туги вдіши на зап’ястя,
І дивиться на радість крадькома…
Хто крила їй зламав,
Забрав надію,
Обрік на смуток, вічну нелюбов?
І посмішка гірка у неї знов…
Я намагаюсь дарувати мрію-
Малюю їй весну, зелений гай
І сплетені в вінки духмяні трави,
Свята веселі, радісні забави…
Благаю долю:
-Спробуй, покохай!!!
І для підтримки простягаю руку…
…В очах надії спалах…
Вже за мить
Зміцьніли крила…
Доля вже летить,
Лишивши в кинутім саду торішні муки
І тане в небі…
…Згодом сильна злива…
Сніги накрили ковдрами дерева,
А я вдивляюсь у холоднее небо
І виглядаю долю, що щаслива…
Вона повернеться до мене, точно знаю…
Вона десь поруч,
Впевнена…
Чекаю…