Кохаючись в поезії,я стаю німою.
Вона у мене тихо краде останні ноти.
З нею наодинці залишаюся живою,
Тоді я потребую ніжності й турботи.
Кохаючись в поезії,я стаю сліпою.
Я бачу тільки світ,що вимальовує вона:
То все умить цвіте,буяє ніжною весною,
То прийде вітер з півночі – невже таки зима?
Кохаючись в поезії,я стаю глухою.
Лиш чую я мелодію далеких тих небес.
Вони так хочуть,щоб стала рідною сестрою,
Обіцянки дають мені,що звідаю чудес.
Кохаючись в поезії, я стаю собою.
Віддаю я їй свою трояндовую цноту.
Поезія була і буде великою красою,
Що даруватиме свою медовую турботу.
