Я дивився смерті в очі
І досягав їхнього дна,
Мене лоскотала півночі
Скуйовджених кіс сивина.
Худі руки торкалися тіла
Й штовхали мене під ребро,
І крива усе дужче хотіла
Поставить на лобі тавро.
Життя із грудей вибивала
Як з подушечки білої пух,
Вголос мій зріст виміряла:
Косою від п'яток - до вух.
Сміючись танцювала по дому
У білій з червоним фаті.
І здавалось мені молодому,
Що десь бачив її у житті.
Душа уже вперлася в стелю,
Бажаючи вийти кудись,
Та руки мої із постелі
У неї востаннє вп'ялись.
І кров розійшлась по лівиці,
І серце здригнулось до скону...
Я вижив тому, що в світлиці
Стеля була із бетону.
