З Парижу я до Києва вертаюсь
І звуки мови рідної ловлю,
Від хвилювання навіть задихаюсь.
Мій Києве! Як я тебе люблю!
Мій Києве! Я скучила за твоїм
Високим небом, шепотом Дніпра...
Святої Лаври біло-золотої
У цілім світі більш ніде нема.
Цей краєвид моєму серцю любий-
Як в Ботанічному саду цвіте бузок,
Здається, ніби ангели і люди
В саду Господнім вийшли на зв'язок.
Тоді всі душі для добра відкриті,
Весна панує, віра і любов,
І всі молитви воєдино злиті,
Надії світлі розцвітають знов.
Мене філософ зустрічає на Подолі,
Якого світ ловив, та не вловив.
Всього найвище - прагнення до волі!
Усім своїм життям він це довів.
І наш пророк був як Христос, бездомний,
На Кос-Аралі кару відбував.
Не дивлячись на царську заборону,
Широкий світ в картинах змалював.
Народжений у бідності й неволі,
Досяг духовних визначних висот,
І чулим серцем відчував ті болі,
Якими мучився й страждав його народ.
Не дивлячись на царську заборону,
Він геніальні вірші написав.
До боротьби за волю і свободу
В своєму заповіті закликав.
Цей заповіт- немов народу совість,
І, Слава Богу, вже держава є.
Невже загрожує нам бездуховність?
Чому так зневажаємо своє?
З Європи в Україну повертаюсь,
Порівнюючи тут і там життя,
До мови перехожих прислухаюсь
І уявляю наше майбуття.
Майбутнє не дано нікому знати,
Та є у нас біда- в нас єдності нема.
Так можна в Вавілоні будувати-
Один у ліс, а другий - "по дрова́".
З Європи в Україну повертаюсь
І звуки мови рідної ловлю́...
Я тим, що там, захоплююсь й цікавлюсь.
Усе, що тут, до болю я люблю.
2004.
