...Коли ми їхали Міжгр`ям*
у межах парку "Синевір",
спинились, вийшли на подвір`я -
гуля там волохатий звір.
Екскурсовод наш - Валентина,
чудова (дати телефон?),
казала: аби пощастило,
ведмедів глипнути з вікон.
Оце так фарт! Та їх аж трійко!
Два чорних і руда одна.
Мишко, чи Маша, чи Сергійко -
бо в них в усіх там імена.
Живуть ведмеді ці - в природі.
Барлоги риють, взимку сплять.
Але ж кумедні - сміх та й годі:
день за цукеркою стоять!
Не треба вже їх виглядати -
чи пощастить відзнять чи ні?
Навчились навіть позувати...
Та скоро телефони брати,
навчаться, й "селфі" нам смішні
робитимуть... За цукру брилку.
Такий природній, бач, відбір.
У Валі лиш одна помилка:
звір, що з`їв цукру - свійський звір.
Його не треба виглядати,
він на солодке - сам біжить...
... Нам теж - коли "солодке" дати,
то майже кожного, за мить,
"своїм" зробити можна просто.
І непомітно підкупить...
А може цукор, ту "коросту",
нам взяти і заборонить?..
...Автобус рушив, їдем далі -
ведмедик ніби помахав,
та інших вже чека - стоїть...
4 вересня 2015
*селище на Закарпатті
світлина - моя, на ній - ті самі ведмедики з Синевірського ведмежого санаторію
