Освіту має начебто і фах,
І річ не в тому – чоловік чи жінка,
Бо диригент за сутністю – вожак,
Що зграю відчуває до клітинки.
І клин пташиний, ввірений йому,
Високий помах палички пильнує,
Хоч ноти знає кожен: на кону
Політ від Музи в небо, а не всує.
А диригент зашпортався в ключах,
Кульгає ритм (не пісня – жменька тактів).
Оркестр, хай і з полудою в очах,
Хай навмання, – не припиняє грати.
Та вожаку – аби був чистим фрак,
Від пісні ж слід розтане, мов хмаринка.
А коли замість Штрауса попса,
Від того шкода (мниться) невелика.
І вухам, власне, не потрібен слон –
Вони й без того зробляться глухими.
А сам оркестр, догравши форс-мажор,
Розсиплеться по нотах на руїни…
погоджуюся з Вами.сьогодні майже все поставлене на рейки шоубізнесу,де попса на першому місці.колись і сам грав у духовому оркестрі,то знаю як дирегент хвилюється,якщо хоч одна нота невпопад.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і не тільки в шоу-бізнесі така ситуація, на жаль...
дякую Вам
дякую, Наталі 
что дирижер, что оркестр явно из одной оперы с девизом - диссонансов много не бывает 
дякую, Наталю 
да уж...не всем улыбается "встретиться на фермате"... 
