Я сам посадив себе у тюрму,
Я сам запроторив себе за ґрати.
Не знав я тоді, що заживо вмру,
Не знав, що я маю, кого втрачати.
Чи може я є той самий птах?
Та й клітка моя тепер в позолоті.
Чи може один з тих я невдах,
Що марнують життя на заїждженій ноті.
Я схуд, я став немов примара.
Я втратив сон, як мертвий зблід.
Як звуки гонгу, сердець удари.
Тебе чекаю, шукаю слід.
Я наче один споміж мільйонів,
Що, мов вода, пливуть течією.
Тримати б твою у своїй долоні,
І начебто вільний, а в клітці душею.
Я б клітку собі ту сам не відкрив,
Дарма, що там небо і поле зелене.
А хоч би і міг, не маю ключів.
Тобі їх віддав, вони не у мене.
