і навіть її руки були для мене космосом
перетискала ними моє горло як вантажним колесом
вибивала всі нутрощі і увесь пафос
перетворювала лірику в епос
навіть зірки помітили нас, дали нам ще трохи часу
доводила до екстазу, ніби ковток свіжого джазу
переплітала рухи і погляди
збивала серця і подихи
вимирали народи і країни, нації і етноси
та не ми
ми жили на відстані хоча були поруч
ми тримались нашого шляху, рухались ніби ліворуч
ми знали що нам потрібно і куди далі йти
лишали тільки поодинокі хвости
нас випалювало сонце, нас видавлювали хмари, нас топив дощ
та краще слухати дощ,
ніж отих людей
хочеться збудувати мавзолей
де будем жити троє
я, ти і тишина
та ми окремо, думаєм один про одного тільки виходячи зі сна
є тільки тишина
