Ми такі вже близькі, та такі ж бо далекі,
Та і як нам оце тепер разом лишитись?
Я продовжую йти чи дивитись у стелю,
Та і в снах моїх стеля також, марно злитись.
Ми на двох берегах, так напевно судилось,
Я кажу: "Blame on me", але жоден не винен.
Адже жоден не знав, де є та справедливість
Та й чи є взагалі вона в нашій країні.
Ми такі ж як усі, та окремо від інших,
Був в нас шлях той широкий а тепер - дрібна путь.
Нас багато таких - полонених і грішних,
Щось придумаєм. Якось пройдемо. Мабуть.
Самозрада - напевно, найгірша із зрад,
Коли сам повстаєш проти власної тіні.
Я втомилась цуратися завданих ран
І ховатись у вічному палахкотінні.
Не докричатись до тебе. Але й не замовкнути.
Та хіба моя втеча може бути злочинна?
Наш центральний вокзал вже вкривається попілом,
Повернись. Нагадай, що є час й все є плинне.
