У неділю залюбки,
У Великі Миньки
Їдуть всі Русеняки
І усі Махиньки.
Як тільки проїдеш
Ріку Чортовець -
Відразу помітиш -
Це світу кінець.
Там цезій і стронцій
Скрипить на зубах,
Жовтіє під сонцем
Трава на горбах.
Сороки скрекочуть
На літньому дубі,
А серце лоскочуть
Місця такі любі.
Дорога ховається
В хащах лози,
А горло стискається
Аж до сльози.
Обабіч дороги -
Лиш залишки ферми
І присмак тривоги
Відчули тепер ми.
Тут селяни, до речі,
Товкли кізяки
Й розбухали від сечі
На ногах кирзаки.
Куфайки їх гріли
У будні й свята
І як тут потіли -
Село пам'ята.
Ми їдемо далі
Асфальтом щербатим,
Натискаєм педалі
Біля рідної хати.
Немає вже тину,
Металевих воріт,
Лише без упину
Гойдається дріт.
На місці повітки
Лишивсь туалет,
Праворуч від хвіртки -
З хатини скелет.
Оглянувши стіни,
Підлогу і стелю
Заходим у сіни
І далі в оселю.
Лиш долі розбиті
В цій хаті гостюють,
А вікна немиті
За ними сумують.
Ластівки збудували
Тут гніздо навесні
І нам щебетали
Про кохання пісні.
Літали по колу,
А ми їм раділи
І так, як ніколи,
Їх бачить хотіли.
Тут завше бувало
І затишно й тихо,
Поки не спіткало
Людей страшне лихо.
Ми йдем бур'янами
Сусідів провідать
І щоб разом з ними
В саду пообідать.
Та в селі порожнеча
І смуток живуть.
Тут не біга малеча
Й голосів їх не чуть.
Роз'їхались люди
У різні краї,
Поклавши в підводи
Пожитки свої.
Як ви зрозуміли:
Вони тут не живуть,
Бо місця оку милі
Давно зоною звуть.
За околицю йдем,
Проходимо нижче.
Нас дорога веде
На лісне кладовище.
Ось тут наші милі
Сусіди зібрались,
В приватні могили
Від світу сховались.
Де сосни та пишні
Й маленькі ялинки -
В могилах затишних
Є й рідні кровинки.
До них привіталися,
Стали балакать
І всім хахотілося
З нами поплакать.
Могили смиренно
І тихо мовчали.
Таки не даремно
Нас рідні чакали.
Ми поправим могилки
Поцілуєм хреста,
Вип'єм з ними горілки,
Щоб жили всі до ста.
Нас чарка збадьорить,
Язика розкує
І вже кожний говорить
Про своє житіє...
Напились, наїлись.
Повертаєм до дому.
Ой, бачу, молились
Ми богу не тому.
