Миньки

У  неділю  залюбки,
У  Великі  Миньки
Їдуть  всі  Русеняки
І  усі  Махиньки.

Як  тільки  проїдеш  
Ріку  Чортовець  -
Відразу  помітиш  -
Це  світу  кінець.

Там  цезій  і  стронцій
Скрипить  на  зубах,
Жовтіє  під  сонцем
Трава  на  горбах.

Сороки  скрекочуть
На  літньому  дубі,
А  серце  лоскочуть
Місця  такі  любі.

Дорога  ховається
В  хащах  лози,
А  горло  стискається
Аж  до  сльози.

Обабіч  дороги  -  
Лиш  залишки  ферми
І  присмак  тривоги
Відчули  тепер  ми.

Тут  селяни,  до  речі,
Товкли  кізяки
Й  розбухали  від  сечі
На  ногах  кирзаки.

Куфайки  їх  гріли  
У  будні  й  свята
І  як  тут  потіли  -  
Село  пам'ята.

Ми  їдемо  далі
Асфальтом  щербатим,
Натискаєм  педалі
Біля  рідної  хати.

Немає  вже  тину,
Металевих  воріт,
Лише  без  упину
Гойдається  дріт.

На  місці  повітки
Лишивсь  туалет,
Праворуч  від  хвіртки  -  
З  хатини  скелет.

Оглянувши  стіни,
Підлогу  і  стелю
Заходим  у  сіни
І  далі  в  оселю.

Лиш  долі  розбиті
В  цій  хаті  гостюють,
А  вікна  немиті
За  ними  сумують.

Ластівки  збудували
Тут  гніздо  навесні
І  нам  щебетали
Про  кохання  пісні.

Літали  по  колу,
А  ми  їм  раділи
І  так,  як  ніколи,
Їх  бачить  хотіли.

Тут  завше  бувало
І  затишно  й  тихо,
Поки  не  спіткало
Людей  страшне  лихо.

Ми  йдем  бур'янами
Сусідів  провідать
І  щоб  разом  з  ними
В  саду  пообідать.

Та  в  селі  порожнеча
І  смуток  живуть.
Тут  не  біга  малеча
Й  голосів  їх  не  чуть.

Роз'їхались  люди
У  різні  краї,
Поклавши  в  підводи
Пожитки  свої.

Як  ви  зрозуміли:
Вони  тут  не  живуть,
Бо  місця  оку  милі
Давно  зоною  звуть.

За  околицю  йдем,
Проходимо  нижче.
Нас  дорога  веде
На  лісне  кладовище.

Ось  тут  наші  милі
Сусіди  зібрались,
В  приватні  могили
Від  світу  сховались.

Де  сосни  та  пишні
Й  маленькі  ялинки  -  
В  могилах  затишних
Є  й  рідні  кровинки.

До  них  привіталися,
Стали  балакать
І  всім  хахотілося
З  нами  поплакать.

Могили  смиренно
І  тихо  мовчали.
Таки  не  даремно
Нас  рідні  чакали.

Ми  поправим  могилки
Поцілуєм  хреста,
Вип'єм  з  ними  горілки,
Щоб  жили  всі  до  ста.

Нас  чарка  збадьорить,
Язика  розкує
І  вже  кожний  говорить
Про  своє  житіє...

Напились,  наїлись.
Повертаєм  до  дому.
Ой,  бачу,  молились
Ми  богу  не  тому.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576090
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.04.2015
автор: Леонід Федорів