Встанем, браття, усі: від Карпат аж до сходу.
По нетлінних стежках, де тече наша кров.
Бо ми, браття, всі діти безсмертного роду.
Нас несе у віки наша щира любов...
Станем дружно мы все, мои милые братья,
Среди шумных полей с полной чашей вина...
Так давайте возьмем край родной свой в обьятья...
Ведь, как мама родная, Украина одна!
Не важливо, повір, те, яка в тебе мова,
Який колір очей, де зустрінеш блакить...
Коли сердце щемить лиш від рідного слова,
Коли в наших серцях Батьківщина бренить!
Снова в двери война, словно отблеск тумана...
Это страх матерей, слезы сильных отцов...
Это ненависть наша вернулась обманом,
Превратилася в смерть сотни тысяч юнцов...
Але тільки народ вже створив ті кордони...
І поставив себе у житті на межі...
Так, нам варто зібрати всю зброю й патроти,
І прибрати кордон, що у нашій душі!!!
Тут мо́ї хлопці.
Мои тут братья.
На ниви жовті
Пришли ненастья.
Невже ми винні,
Что ищем счастья?
Ми всі свободні -
Не буду врать я.
На мо́ї землі
Напали звери.
В них плани темні,
И ты не верь им.
Я тільки знаю -
В плену не будем!
Я відчуваю -
Страну мы любим!
В мене також щось подібне!
Але твоє мені подобається більше!
Екатерина Рудницкая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна! Взагалі, тема державності досить болюча для мене! Ваше творіння змусило мене замислитися і зробити деякі висновки!
Спасибі Вам за такі чудові вірші!