Таємниця людського серця…
Серце людське – таємниця,
Його ж бо не знає ніхто:
Як та бездонна криниця.
Багато сміття впало на дно…
А скільки думок безплідних…
І скільки образ в глибині,
А скільки вчинків негідних
Сховались на самому дні;
Скільки там клятв, обіця́нок
Комусь і самому собі,
Давніх і свіжих, як ранок,
У радощах даних й в журбі.
Всі нездійсненні надії;
Поранених гордощів крик;
А також поховані мрії –
Лиш тінь залишилась від них.
Десь в глибині, в закапелках,
Заховалася там гіркота –
Мучить, пече від ранку,
Як отрута чи блекота.
Скільки проклять і нечестя,
Бажання помститись – в ту ж мить:
Все це горить, клекоче
І в нашому серці болить.
Від себе вину відганяє,
Бо ж гордість на чатах стоїть,
І жнемо, що засіває,
Тепер і в глибинах століть.
Не обманюйся, мій брате, –
Підпор не знайдеш у людей.
Ісус лише може нам дати:
Що шукали ночами і вдень.
Все оплачено кров’ю святою.
Все повернено людям назад.
Смерть безправна уже над тобою.
Чекає Божественний сад.
Там нема сліз і печалі,
Гірко́ти, нена́висті, бід.
Серце щасливе співає:
Дарує спасіння нам Він.
