Ені та Артур знайшли прекрасне місце для святкування мого Дня народження. Оен, Фік, Лі, К’ю, Рой та Німей привезли купу продуктів та палатки.
«Чекаємо тебе якнайшвидше, любий!» - так писало в моєму sms, а знизу додавалась адреса.
- Містер В., можу я сьогодні взяти вихідний? – забігаючи в кабінет начальника різко гукнув я, від чого той ледь не розлив на себе каву.
- З якого це приводу?
- В мене сьогодні День народження, - посміхнувся я, тримаючись рукою за двері з надією скоріше вибігти звідси.
- Що? – лице містера В. закам’яніло, - але я точно пам’ятаю, що Ваш День народження був декілька місяців тому. Ви ще брали вихідний, щоб поїхати на лижі. Ви тримаєте мене за дурня? – сердився містер В., аж краплі поту виднілись на його зморщеному лобі.
- Але я точно певний, що сьогодні мій День народження, - весело відповів я та вже зібрався бігти.
- Але ж…, - розгублено закліпав очима містер В.
- Я вишлю Вам фото, - саркастично відповів я, схопив сумку та вибіг на вулицю на зустріч літній спеці.
*
«Де тебе носить?» - нове sms.
Від роботи до будинку було йти п’ять хвилин. Прийняв душ, схопив рюкзак та вийшов з будинку, чекаючи таксі.
Водій тихенько посміявся, коли я дістав з рюкзака свій старий календар з улюбленим героєм мультфільма, зображеним на ньому, та прийнявся позначати 17 липня як мій двадцять шостий день народження.
«Ще трохи, і комусь зовсім не дістанеться м’яса. Розумієш, про кого я?» - писав Рой.
- Що це за недоумки прив’язали до дерев повітряні кульки з принцесами? – пирхнув водій.
- Де? – скоріше рефлекторно спитав я, насправді ж дивлячись на екран телефону.
- З іншого боку озера!
Я зиркнув у вікно.
- О, ми вже майже приїхали. – моя радісна усмішка збентежила водія і той замовк, розуміючи, що я прямую прямо до тих божевільних, що розмістили кульку з Попелюшкою поряд Пітера Пена.
- На все добре! – посміхнувся я та закрив дверцята таксі.
*
- Надіюсь ти запізнився, бо вибирав нам подарунки, - трохи дратівливо сказав К’ю.
- Еге ж, і всі вони в нього в рюкзаку, - скептично підмітила Німей та потягнула обіймати рідного брата.
- Минулого разу ви попередили за тиждень, - сказав я, обіймаючи всіх по черзі.
- Минулого разу ми добирались чотири дні, хей!
- Двадцять шість! – як завжди емоційно вигукнула Ені, - треба дотримуватись традицій. Артур, неси плакати!
З багажника авто Артур дістав 26 плакатів, на яких красувались старі знімки та привітання від людей, що були на моїх вечірках.
- Вибач, друже, перші 12 робили твої батьки – ми ж бо не пам’ятаємо, як воно було.
Мої 17 років ми святкували в горах, це було влітку, коли в один прекрасний день я прокинувся вранці і побачив перед собою щасливі лиця друзів, що гукають: «А сьогодні твоє День народження!» Самим звичайних з усіх незвичайних День народжень було осінню, коли ми палили пожовкле листя та смажили на вогнищі зефір. Єдине День народження, якого не пам’ятає ніхто – мої 19 років. Ми навіть припустити не можемо, яким же воно було, якщо взагалі було.
- Маємо гарнюсіньке привітання для тебе, - повідомив Фік.
- Важко було цього разу перевершити самих себе?
- Дізнаєшся згодом.
- Ох, ти тут схожий на підлітка! Тільки гляньте! – здивовано мовила Ені, зазираючи в мій паспорт.
- Який же він підліток? Сьогодні він вступає в доросле життя. Двадцять шість, Ені!
- Тож, любий друже, тебе чекає смуга перешкод, що приведе до подарунку , який тобі вручила сама доля, і це я попрошу підмітити; і також, випробує твою мужність, адже ти вступаєш в доросле життя.
- Та знай, - додав К ’ю, - твій начальник обов’язково побачить відео, яке ми знімемо. Будь скромним!
- Тобто будь собою, - підморгнув Лі.
- О, йому це дуже сподобається. Боюсь, його вже нічого не здивує більше, ніж те, що коли я повернувся з святкування, через чотири дні ви залишили на стіні повідомлення про вечірку в честь мого двадцятиріччя. Я аж взявся за голову зі словами: «Але я ж іще не насолодився 19-річчям!»
- Він втратив свідомість?
- Він втратив свідомість.
*
- Як чудово, в доросле життя я вступаю в костюмі Капітана Америки, - подумав я і відразу згадав, коли мене змусили одягнути костюм Шрека та показатись в такому вигляді в місцевому палаці культури.
Я сунувся через труби; заліз на дерево заради підказки; пройшов по старій, покритій мохом дошці, та не впав в річку; і подолав дракона мечем, що мені вручив самурай. К’ю в ролі дракона – найкраще, що я бачив за останні тижні.
Якби не Оен, що зупиняв та відволікав мене, аби я сказав декілька слів на камеру, - все могло б бути швидше.
Другий рівень.
Ніколи ще не співав в караоке з Гаррі Поттером. Я, до речі, справився краще.
Третій рівень.
Рой вибіг на стежку переді мною в червоному метелику та в піджаку, і потягнувши за руку, силою запхав у картонну ТАРДІС. На мить я аж повірив, що подорожую в часі.
Четвертий, останній рівень.
Рой вивів мене на дорогу та показав тунель, який я повинен був пройти.
- Вважай, що тут була остання битва короля Артура. Постарайся вижити.
- Щит зі мною. Я пройду тунель! – героїчно вигукнув я та побіг прямо з такою силою, наче дійсно можу виграти будь-яку битву.
Темрява. Я не бачу своїх рук. Тільки налаштування на те, щоб йти прямо, як на плече мені впало щось довге та слизьке. Я закричав так різко та голосно, що зрозумівши безглуздість своєї реакції прикрив рот рукою.
З лівого боку хтось наближався. Секунда часу і на невідоме біле лице було направлено ліхтарик. Я зашипів та простягнув руку вперед, але вже нікого не було поряд.
Біжу вперед, знаючи, що залишилось декілька метрів і тут несподівано падаю.
На секунду стало лінь підійматись і я серйозно думав про те, чи не відпочити мені трохи, як раптово згадав про те, що було на своєму плечі. Піднявся, ступив крок, і ось я знову бачу сонце.
Друзі стояли переді мною та голосно реготали з мого вигляду. Оен не переставав знімати.
- Я заслужив подарунок? – втомлено поцікавився я чи вдалось мені таки пройти всі перешкоди.
- Так, і він прямо перед тобою.
- Ах, ну так, - видихнув я та легка іронічка посмішка пролетіла на моєму лиці.
ID:
575069
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.04.2015 12:58:10
© дата внесення змiн: 08.05.2015 00:04:03
автор: Lily Grant
Вкажіть причину вашої скарги
|
