Говоили, допоки було що сказати. Нестримано.
Раптом змовкли. Лишили думки на чужих вустах.
В мене серця немає, лиш в грудях птахи б’ються піймано
Тому й чується стукіт. Бо пір'ям лоскочеться птах.
На морозах колимських тепер вже нема кому мерзнути
Руки гріймо над вогнищем в пам'ять їм чи сміючись
В мене серця немає і груди у мене розверзнуті
А якщо й було б серце то груди б уже не зрослись.
А калина гірка така, прискає соком від дотику
А вогонь такий теплий та жалить мов рій рудих бджіл
До колимських морозів доходимо поодинокими
Вже без птаха у грудях зі світом роздертим навпіл.