Він сидів на криші
й дивився в небуття.
Чекав свого моменту,
щоб радісне життя
поринуло у простір
з пригодами на серці
весь світ, як на долоні
і ще думки не стерті.
Та звідки не візьмись
до нього підлітає
малесенький кульочок
і щось собі прохає,
щоб став для нього другом
та не покинув швидко,
і радісно відчув він,
що ще живе красиво.
І прилетівши ближче
він примостився зручно
та більш не падав нижче
й було йому не нудно.
Вони сиділи двоє
й дивилися на небо,
як вогники танцюють,
бо жити якось треба.
