Люди бувають різні, звичайні і дивовижні,
Перших, здається, більше, на інших – стоїть земля.
Хтось розглядає зорі, хтось, на базарах, вишні,
Той з України цідить, а цей її наповня.
То є закон не книжний. З віків по драбині пнемось,
Де із брехливим словом, де слово міняє дрюк.
Заздримо чорно, чорні ганяєм асфальтом «Бенци»,
Замість того, щоб жити по лініях теплих рук.
Каємось наче щиро і в церкву йдемо святкові,
Думаєм, що запишуть хоча б у якусь скрижаль.
Рідко, на жаль, так рідко гуляємо десь в діброві
І одиниці зможуть знайти свою пектораль.
Не прогинавсь ніколи, не бралось перо іржею,
Теми товпились в чергах, штовхаються й нині там.
Діти його – то збірки, газета, статті, есеї,
Скарб його – вірні друзі в прицілах життєвих драм.
Не розгубив у часі талантів своїх чудових:
Чесне і влучне слово та вміння любить людей.
Творчість – не значить знати, де місце тире чи коми.
Творчість – у душах грішних мистецтво будить святе.
Хай не пристануть коні, віршовані та прозові,
Доля сюрпризи носить. Вона ж у вас не проста,
Не порожніє чаша бажань, сподівань, любові.
Справжніх поетів мало, бо не продають Христа.
.
