Мати і мачуха сюжет не нОвий.
Стереотип такий не випадковий.
З дитинства співчували Попелюшці,
Хаврошечці в коров`ячому вушці.
Дванадцять місяців, Пані Метелиця,
У Гоголя сирітка-потопельниця,
Морозко, Білосніжка… Як не знати,
Що мачуха-це зло і янгол мати.
Але в житті не все так однобоко,
Великий гріх судити так жорстоко
Ту жінку, що взяла чуже дитя
І дарувала материнське почуття.
Я розповім історію хлопчини
І мачухи, що стала для дитини
Усім чим є для нас хороша мати,
Готова все зробити, все віддати.
Хлопчина ріс звичайний , як усі.
Таким потрібні більше татусі.
Гіперактивний, задиракуватий,
Мав гарний апетит, любив поспати.
До його школи жінка бігала не раз:
Лінивий навчатись, підбурює клас.
Хоч знайда і ріс під її колискову,
Чомусь не давалася мачухи мова.
Жіночка та, ще й своїх діток мала.
За всіми встигала, однаково дбала.
Щоб був той малий у сім`ї не чужим,
На мові його розмовляла із ним.
Він жив у родині як син - не байстрюк.
Дорослішим став та й відбився від рук.
Усе не таке йому: їжа і мова;
Традиції, звички і та колискова…
І мачуха стала для нього чужа.
Проста вона-їсть без виделки й ножа,
Порепані руки, в косі сивина.
Навіщо такому герою вона?!
Ось тут і з`явилася рідна матуся
На вид королева. Це правда! Клянуся!
Доглянута, горда, на пальцях персні…
Хлопчині здалося, що він уві сні.
Вона не спитала, як жив і що їв,
Чи добре навчався, чи часто хворів.
Бряжчала монетами , куталась в хутро,
Казала: « Потрібно нам діяти мудро.
Раз в хаті у мачухи ліжко твоє,
Піди й забери усе, що там є.
Щоб мову твою не знищили геть,
Хай хату свою віддадуть, або смерть.
Не бійся, тепер ти велике цабе,
Нехай всі бояться і знають тебе.
Я зброю і воїнів дам для підтримки,
Щоб більш не знущались з моєї дитинки.»
Хмільний від тих слів залетів він до хати,
В братів і сестер без жалю став стріляти,
У мачухи гроші з кишені забрав,
Поля попалив і житло зруйнував.
Прийшов весь просякнутий кров’ю і димом:
«Тепер ти признаєш мене своїм сином?»
На зрадника зиркнула зверхньо цариця:
«Є вибір у тебе: війна чи в`язниця.»
Ну що тут казати…Мачухи й мами,
Їх труд оцінений тільки з роками.
Хто серце і душу за нас віддавав,
А хто лиш на старість про діток згадав.
P.S.
Передається мудрість ця віками
Простими зрозумілими словами:
Не та матуся, що родила
А та, що понад все тебе любила.
01.01.2015р.
Не та матуся, що родила
А та, що понад все тебе любила.
автор: Dixi
Я дивлюся на рій телебаченних звичок,
І на вишкіл людей у військово-полонному рабстві,
І на агрус, який садівник виробнично -
Генним модифікатором робить ряснішим, кислястим.
Чого більше в дитині твоїй має бути:
Рис – порядних, чуттєвіших, хитрих, сильніших?
Генів батька і мами, одних, самобутніх?
Чи тому, що дитина навчиться від інших?
11.06.15 р.
(ось, ви надихнули))))) Дякую!!!
Dixi відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, як гарно! А останні рядочки можна як риторичне питання-заклик використовувати.
Ой, як гарно! А останні рядочки можна як риторичне питання-заклик використовувати. 
гарну тему підняли!
Дякую! Щось близьке Вашому "Батьківщина не там де народилась..." 
Як бальзам на душу Ваш коментар. 
Дякую, Пелюсточку 
Дякую, моя хороша.
