Йдуть по ґрунті громи,
а в небі росТУТь могили...!!!
О.Букатюк
Йдуть по ґрунті громи,
Сіють гільзи у зорану землю
І гіркі врожаї проростуть у пекучій сльозі.
Знов оббреханий день огорнувся у куряву темну
І пропахле огнем отепер надвечір’я врази.
І могили ростуть…
В небесах, і так близько до сонця
У заплющений позір невинно крадеться тепло.
Як вам, Ангели, там і чиї ви тепер охоронці,
Чи болить іще досі, кажіть, перебите крило?
По затерплій ріллі,
Замороженій люттю і груднем,
Цуприкує недоля зухвала нехитрі паї
Українці? Хіба? Не були ще до нині, то будьмо
Станьмо гідними дітьми, оскверненій мамі своїй.
Мені сподобалися внутрішні рими "позір" "досі", хоча це можливо і випадковість. Чогось мені не вистачає, так і хочеться сказати щось в кінці на кшалт: "Слава...! Чи не КПРС. А форма працює.
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Рада Вас чути. А "Слава", та ще КПРС?... Не сприймаються мені уже вигуки. Докричалися...КПРС...
Дякую, Таню. 
