Тому, хто вже ніколи не повернеться.
Покотилися сльози - солоні, прозорі,
Назбирались у річку, глибоку, без дна.
Десь на заході сонця звонилось в соборі,
Тихо вечір відходив, з’явилась зоря.
Довгі русії коси заплітала дівчина
І мочила волосся вологою сліз.
Відзвонилося в церкві і настала руїна:
Швидко рухнули стіни і поріс верболіз.
Набігали на небо ажурні хмаринки,
а дівчина молилась тихенько одна.
І архангел вкладав ту молитву у скриньку,
Аби потім віднести її до Творця...
...Я закінчень не маю до тої казки,
Та нікому й не треба її більше читать.
Десь дзвонилось в соборі: нарождалась поразка,
Зорі бігли до брами, щоб її зустрічать (27.04.2015)