Якби ненависть я до тебе мала –
тобі б послала звучними словами,
та я люблю – тож вірити не стала
словам чужим, що ранять до нестями.
Чекав, що йде любов моя в покуті,
та йде вона з таких глибин несили,
що крики й плач лишились непочуті,
застрягли в грудях і в устах безсилих.
Я – річка переповнена водою,
ти ж думаєш, що я фонтан заснулий.
Моє мовчання, з горем і журбою,
жорстокіше, ніж смерті хід нечулий!
Gabriela Mistral
El amor que calla
Si yo te odiara, mi odio te daría
en las palabras, rotundo y seguro;
pero te amo y mi amor no se confía
a este hablar de los hombres, tan oscuro.
Tú lo quisieras vuelto en alarido,
y viene de tan hondo que ha deshecho
su quemante raudal, desfallecido,
antes de la garganta, antes del pecho.
Estoy lo mismo que estanque colmado
y te parezco un surtidor inerte.
¡Todo por mi callar atribulado
que es más atroz que el entrar en la muerte!
