Висіли крила на гвіздку, а поруч пам'ять
Нитки мотала павуку – тенета править.
Й сама плела не гамаки – жахливі сіті,
Їх не розплутати ніяк, нікому в світі…
А крилам марився політ - дивенне диво! –
Їх ніс не шатл, не зореліт – самі летіли!
На спині маяли чиїйсь, сміливі й дужі, -
І вітер сам їм підкоривсь, був як недужий…
Але господар дивних тих криляток-крилець
Позбувсь їх нишком, мов важких, незграбних милиць,
Бо в небо він боявсь звестись, зустрітись з птахом,
Упавши, більше не звестись – рабом був страху.
Боявся видатись смішним, чудним, незграбним…
Костюм боявся забруднить у сонця краплі…
Висіли крила на гвіздку і засихали…
А десь, у іншому кутку, на них чекали…
немного не в тему, вспомнился Бодлер и его стих про пеликана, что и поэт такой - в небе он в своей стихии, а на земле эти исполинские крылья делают его смешным для остальных
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00