Хотілося сказати тобі, друже:
Життя прожить - не поле навпрошки…
Та далі не читай, якщо байдуже…
Про те, як в нім шукать свої стежки.
Невже нам не достатньо напрям знати?
А потім йти, зриваючи квітки…
Втомився – тут же лягай спати…
Та й є дороги… Нащо ще стежки?
А поряд завжди рідні, друзі…
Які проблеми на отім шляху?
Співай пісні, пиши сонети Музі,
Рости дітей, живи, як на духу!
Якої ще шукати долі?
І, навіть, якщо Музи не знайшов…
Ти ж не бур’ян який на Гуляй-полі…
Шукай її… поки не охолов…
Все байдуже: в росі чи у калюжі…
Лише свобода треба Музі…
Тоді твоя душа співає,
А не як свічка догорає…
Усе пусте: багатство, слава…
Пусті слова і навіть друзі…
Яка свобода, яке право?
Все шкереберть при Антимузі.
Бо є й така домашня квочка:
Те не роби, туди не йди,
Мовчи, сховайся під сорочку,
Сядь поряд сиднем і сиди!
Засере очі різним дрантям…
І кожен день життя краде…
А кожен день, життя без щастя…
Іще пустіший позаду веде.
